Хліб під ціновим арештом


7945429722_0ff4589fd4_bТужилися-тужилися, та й не втримали… Це про ялові спроби влади загнуздати ціни на хліб. Чого вартий її ледь не щоденний репет: «Не дамо!», «Економічних підстав немає…»? Якби ж ішлося лише про останнє подорожчання насущника у Києві. А то ж ціни зросли у Хмельницькій області, Криму, Харкові. Переглядати їх (звісно ж, не у бік «покращення») доведеться й іншим регіонам. Бо тривалий час на природну шкоринку хліба влада, як попередня, так і нинішня, натягувала політичний поліетиленовий пакет. Імідж правителів від цього зберігався, цим вони себе заколисували.

А от хліб, який хибно вважають індикатором соціального благополуччя українців, через надмірну політизацію давно перестав бути суб’єктом ринкових відносин. Проблеми хлібопекарської галузі накопичувалися роками. Їх ніхто не розв’язував, от вони й «вистрелили» у Києві далеко не копійчаним подорожчанням. Причому не на два традиційні сорти соціального хліба, а на поліпшеної рецептури. Влада розцінила це як підступ опозиції, остання — як помсту «регіоналів» за програні у столиці вибори.

Знаючи партійну належність керівництва ПАТ «Київхліб», можна по-різному оцінювати, вдало чи ні воно обрало час для підняття цін на свою продукцію. Але ніхто не звинуватить той же «Київхліб» і їхніх колег з областей у тому, що напередодні виборів вони своїми діями роздратували владу, збурили населення. Хоча могли ходити під Кабміном із паляницями та прапорами, вимагаючи розв’язати вузлуваті проблеми. Толерантністю пекарі довели суто економічні мотиви, якими керувалися при здорожанні хлібобулочних виробів.

Навіть за радянських часів пекарів не затискали у такі економічно-адміністративні лещата, як сьогодні. Тоді, на відміну від нинішньої зарегульованості, діяли певні компенсатори. Принаймні до 1996 року виробники хліба не скаржилися на життя. Безхмарність їм гарантувала урядова постанова №733 від 21 жовтня 1994 року «Про ціноутворення в умовах реформування економіки», яка визначила 15-відсотковий рівень рентабельності виробництва масових сортів хліба. Галузь вигойдувалася у межах 12—14%, і це давало їй змогу технічно розвиватися, розширювати лінійку хлібобулочних виробів.

Ідилію порушила постанова Кабміну №1548 від 25 грудня 1996 року «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Це, мабуть, одна із постанов-довгожительок у сенсі нормативно-правової геронтології із титулом «тимчасова», яка діє і донині. Відтоді як ціни на хліб почала регулювати місцева влада, штучно стримуючи пекарів від входження у ринок, галузь спершу із плюсів відкотилася на нульову позначку, а згодом сповзла у мінус. Якось язик не повертається назвати рентабельністю мінус 38—40%, що нині характерна для випіку масових сортів.

Проте влада вперто продовжує стримувати цілком умотивоване з економічної точки зору цінове підвищення на соціальні сорти. Хоча, за великим рахунком, який це соціальний хліб, якщо розбіжність у ціні на нього, залежно від регіонів, становить півтора разу? Там що, вищі зарплати у бюджетників, пенсії? Тим більше знайдіть у чинному законодавстві визначення «соціальний хліб» і з чим його їдять?

Є інша дефініція: хліб простої рецептури — борошно, дріжджі, сіль і вода, без додавання цукру, жиру та інших наповнювачів. Так записала влада у згадуваній постанові №1548, втікаючи від соціальних проблем, низької купівельної спроможності населення, пропонуючи йому як відкуп на споживок глевтяк і «тирсу». Нинішня столична влада, приміром, записала до цього мартирологу «арнаут», «пшеничний традиційний», «богданівський», батон «Нива», «український домашній», «печерський». Апетит осучаснюється. У переліку бракує хіба що бубликів і «круасанів»…

У соціалістичній Білорусі — дев’ять найменувань хліба, які займають п’яту частину загального випіку. Ціни на них фіксовані, решту влада регулює, зберігаючи при цьому 15-відсотковий рівень рентабельності. І хлібозаводи не збиткові.

Повне ігнорування проблем хлібопекарської галузі породило ще один негатив. Якщо на початку 2010 року, за офіційною статистикою, працювало 2010 підприємств, то наразі звітують про виробництво… близько 800. І що, зафіксували різкі перебої із постачанням хліба? Українці б’ються за добову 100-грамову пайку хліба, легшу навіть за блокадну ленінградську? Ні!

Хоч виробництво хліба і скоротилося на один-два відсотки, за статистикою, річний випік становить 1,7 млн. тонн. Це трохи більше 100 грамів на добу. Фізіологічна норма споживання — 320 грамів. Трохи менше — 277 грамів міститься у продовольчому кошику, вартість якого 1060 грн. — мінімальний прожитковий мінімум.

Так от, танцюючи від згадуваних 277 грамів (залежно від віку і професійних категорій) і населення України, виходимо на річне виробництво хліба в обсязі 5,1 млн. тонн, або 110 кілограмів на душу. Різницю відчуваєте? Офіційні 1,7 млн. тонн хліба і реально спожиті 5,1 млн.? А де ж правда? Посередині! Аналітики компанії «ПроАгро» сходяться на 4,2 млн. тонн. За мінусом того обсягу, який випікає населення — майже 400 тис. тонн, залишається 3,8 млн. тонн. Мінус дані Держстату — 1,8 млн. і маємо 2 млн. тонн, яких не враховують державні обліковці. Отже, їх реалізовують поза організованим ринком (читай — у «тіні»). За різними оцінками експертів, кількість підприємств, які випікають понад тисячу тонн хліба на рік, становить десь
3,5 тис. От вам і сухий залишок!

3,5 тис. хлібозаводів, які влада своїми діями, а точніше, бездіяльністю, загнала у тіньовий сектор економіки, і легальних 800. Останні справно платять податки, «білу» зарплату, вигойдуються під коромислом непосильної економічно-соціальної ноші, а чиновництво їх ще й копняками підганяє. При цьому «заморозивши» на десятиліття рентабельність хлібозаводів і звузивши до непрохідності ціновий коридор. Неважко спрогнозувати, що за такого сценарію років через два у полі зору податківців залишиться лише половина із тих, хто сьогодні сумлінно декларує свої прибутки. Серед тих, кому остаточно набриднуть вибрики влади, опиняться ще 140—150 підприємств, потужність кожного — понад  10 тис. тонн хліба на рік.

Якщо вони «натуралізуються» — вийдуть із «тіні», для чого уряду слід від заколисуючого пустослів’я перейти до реальних дій, повірте, «засвічених» коштів цілком вистачить, аби скасувати для галузі принизливі обмеження і заборони. На біду, влада не квапиться. Правду кажуть: доки багатий стухне, бідний з голоду опухне.

Такий дискомфорт не доймає неорганізований сектор, оскільки влада не теребить його за соціальний хліб. Останній присутній в асортименті міні-пекарень, яких в кожній області набереться 150—200, споряджених як примітивними «духовками», так і сучасними італійськими шафами-печами. Але реалізують його на гривню-дві дорожче, ніж легальні виробники. Через мережу приватних підприємців — фізичних осіб, тому проконтролювати обсяги й ціну вкрай складно. Таке лавірування можна назвати мінімізацією видатків, а можна і втечею від непомірного адміністративного тиску, від необхідності погоджувати ціни у туподумних чиновників.

За ціновими коливаннями пильно стежить із десяток відповідних структур. Очей не спускають із названих 800 хлібопекарень, що проходять у державній статзвітності, випускаючи з поля зору тіньовий сегмент ринку: 3,5 тис. суб’єктів підприємницької діяльності з обсягом 2 млн. тонн хліба на рік. За новим законом про ціни та ціноутворення контрольно-наглядову діяльність у сфері ціноутворення здійснює Державна інспекція з контролю за цінами, що підпорядкована і підзвітна Мінекономіки. Є два укази президента з цього питання, призначили керівника, укомплектували штат, а от чому інспекція працює упівоберта — запитайте Кабмін: у якому стані власне Положення про інспекцію?

Паралельно фіксують ціни департаменти економічного розвитку в кожній області. У Держстаті відстежують ціни на підставі звітності підприємств за спеціальними методиками, наближеними до європейських. Оперативна інформація лягає на стіл й аграрному міністру: з усіх департаментів. Збирачем виступає навіть і такий собі НДІ «Украгропромпродуктивність», який акумулює інформацію від… ветлікарів, котрі працюють на базарах. Очевидно, очільник МінАП вирішив перейняти американський досвід: там у профільному міністерстві функціонує підрозділ сільськогосподарської статистики. Але на міністерство сільського господарства США, на відміну від нашого, покладені ще й соціальні функції.

Скажіть, який сенс завантажувати мавпячою роботою силу-силенну клерків? Ну, зібрали вони докупи ці цифри, а чи впливають чиновники, котрі оперують ними, на реальний стан речей? Ні! Міністр може нагримати на керівника хлібної асоціації: ти що там собі дозволяєш? А в чому представник консолідованої думки пекарів перегнув палицю? Він що, публічно заявляв про подорожчання «українського столичного подового» на 68 копійок, а батона «нарізного київського» — на 34?

Відповідно до чинного законодавства і власного статуту асоціації заборонено втручатися у цінову політику. Її проводять суб’єкти господарської діяльності. Якщо ж керівник громадської організації у розмовах згадує про ціноутворення, то виключно у контексті збитковості, анормальних нормативних документів. Тому шукайте крайнього в собі!

В організованому секторі, який тримається переважно на промисловому хлібопеченні, аж ніяк не світліше, ніж у «тіньовому». Легальні підприємства перебувають у різних вагових категоріях через недосконалу систему оподаткування. Здавалося б, граничні рівні рентабельності, обмеження оптово-відпускних цін, торговельних надбавок (націнок) мусили би дошкуляти всім. Однак і тут, як у знаній казці, битий небитого везе.

Чи може тягатися «Київхліб», який працює на загальній системі оподаткування — сплачує податок на додану вартість, на прибуток, за воду, за чорта, біса, із харківським колегою, в якого власні зерно, млин, пекарня, мережа магазинів і який ще й як платник фіксованого сільськогосподарського податку користується пільгами. Звільнений від податку на прибуток, послуговується режимом спеціального оподаткування ПДВ…

Зрозуміло, що за різних податкових умов по-іншому формується і собівартість. Чи не з цих саме причин будівельна компанія споруджувала найбільший в Україні хлібокомбінат у Васильківському районі на Київщині на… замовлення фермерського господарства «Кегичівське» із Харківщини? Я не закликаю посадити пільговиків на хліб і воду: перевести у жорсткішу категорію — на загальноприйняту систему оподаткування. Але помпезно відкрита новобудова навряд чи заретушує очевидні проблеми, що деформують організований сектор хлібопечення.

За дев’ять місяців поточного року загальна рентабельність галузі становила 2% зі знаком мінус. Багатьох на мілину посадило цьогорічне подорожчання природного газу на 52,4%, електроенергії — 25,2, транспортних витрат — на 32,5%. Якби «Київхліб» із нульовою рентабельністю, добовим випіком хлібобулочних виробів 600 тонн, ціна на які упродовж двох років залишалася стабільною, із заробітною платою працівників компанії нижчою, аніж середня у столиці, продовжував тихцем лаятися у рукав, чиновники залишалися б глухими і сліпими до проблем. А так — заворушилися.

Віце-прем’єр Сергій Тігіпко запевнив, що уряд підтримуватиме хлібозаводи. Правда, не сказав у який спосіб. Профільний міністр Микола Присяжнюк, окрім роздачі прочуханів, виступив із діловою ініціативою: надати право хлібопекарським підприємствам розраховуватися за природний газ за фактом його отримання, а не на умовах передоплати. Ця ж пропозиція, з-поміж інших, містилася у зверненні пекарів до президента від 11 липня 2011 року.

Зрозуміло, що з адміністрації Януковича вона надійшла до МінАП «для вжиття заходів». І лише через рік Микола Володимирович «прокинувся», аби озвучити одне із клопотань, видавши його як власну знахідку. «Відзначився» міністр і за кілька днів до виборів, оголосивши про можливе стишення, а то й обмеження експорту зерна. І хоча колеги по Кабміну розкритикували його за неринкові заходи, що не лише послаблять продовольчу безпеку країни, а й завдадуть прямих збитків вітчизняним сільгоспвиробникам, незважений меседж спричинив сум’яття у лавах зернотрейдерів. Власне, заява міністра стала точкою біфуркації, оскільки саме в цей час керівництво «Київхлібу» узгоджувало зі столичною держадміністрацією підвищення ціни на хліб.

Деякі аналітики й аматори аграрного ринку вхопилися за тезу, що селяни через заборону експорту втратять до 4 млрд. грн. Це на додачу до 42 млрд. і навіть 72 млрд. грн., озвучених раніше. Зі збитками, скажу, хлопці дещо загнули. За підсумками 2011 року, загальний обсяг реалізованої продукції сільського господарства становив 233 млрд. грн., половина з яких припадає на приватний сектор. Середній рівень рентабельності сільгоспвиробництва дорівнює 27%. 83,3% господарств вдовольнилися 31,3 млрд. грн. прибутків. Позаяк більшість агроформувань є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, то ця сума повністю залишилася в їхньому розпорядженні.

16,7% закінчили рік із 5 млрд. грн. збитків. Тобто загальний баланс, якщо говорити про чистий прибуток, — 26,3 млрд. грн.

У харчовій промисловості обсяг реалізації продукції становив майже 190 млрд. грн.

За результатами фінансової діяльності галузь отримала прибуток у розмірі 9,7 млрд. грн., зазнавши збитків на 7,4 млрд. Тобто чистий прибуток становив 2,3 млрд. грн. І це галузь, яка є четвертою за обсягами промислового виробництва у державі! Лише акцизного збору сплатила до бюджету 26 млрд. грн. Немає їй рівних і в системі АПК: 90% усіх відрахувань до державного бюджету припадає саме на переробну та харчову промисловість. То хто більше втрачає?

Між тим потенційні можливості для економічного злету у харчовиків і, зокрема, пекарів майже втричі вищі. Теоретично. Реалізувати ж їх на практиці перешкоджає архаїчна державна політика у сфері цінового регулювання. І виробники хліба — найбільш знецінені. Зрозуміло, за таких «преференцій» інвестори оминають їх десятою дорогою.

Титульна хлібопекарська фінська компанія Fazer довго приглядалася до нашого ринку. Вона не новачок на теренах колишнього СНД. Енергійно вкладала кошти у розвиток хлібозаводів у країнах Балтії, в Росії. Завдяки інвестиціям фінів санкт-петербурзький «Хлібний дім» на 50% забезпечує попит містян. Черговий проект Fazer — інвестувати до 10 млн. євро у мережу кафе-пекарень у Санкт-Петербурзі. Від України фінів віднадили нестерпні економічні умови, в яких трудяться майстри хлібобулочних виробів.

Із 2 млрд. дол., що наснажили харчову промисловість, пекарям не перепало й цента. Чужі не вкладають, а власних коштів катма. Ну, куди директор пекарні впхне 55 тис. грн. прибутку, зароблених за місяць? Їх не вистачить навіть на 20 тонн борошна, а на нову піч і поготів: лише 0,03% її вартості. Чи доживе він, аби побачити підприємство заново народженим у технічному плані?! Хтось пригадує ті часи, коли Україна лідирувала як у хлібопеченні, так і в машинобудівній сфері для хлібопекарської галузі?

Нинішній етап у житті галузі — чи не найкритичніший. І пекарів не звинуватиш у бездіяльності. Вони стукають у всі державні двері, строчать звернення із відозвами. 27 травня 2010 року у тодішнього віце-прем’єра Віктора Слаути відбулося представницьке засідання на тему «Функціонування хлібопекарської галузі». Ґрунтовні аналітичні викладки, зважені пропозиції. Усе по ділу! Після цього — низка нарад у Мінекономіки, МінАП, обговорення заходів, у тому числі економічних пільг, які навіть за умови утримування цін на хліб не допускали збитковості пекарень.

Колегіально зійшлися на чотирьох пунктах. Перший: компенсувати хлібозаводам відсоткову ставку за кредитами на закупівлю зерна і борошна для власних потреб. Другий: за газ та електроенергію сплачувати за фактом споживання, а не наперед. Третій: запровадити особливий режим оподаткування, за якого податок на додану вартість залишатиметься у розпорядженні підприємств і цільовим призначенням спрямовуватиметься на технічний розвиток. Четвертий: урегулювати питання відносин хлібозаводів із торгівлею у частині оплати за реалізовану продукцію.

Узгодили, підготували протокольні доручення, розіслали. І що? Жодної позиції чиновники не виконали. Правда, «заспокійливою» пігулкою слугувала пропозиція скористатися борошном з Аграрного фонду. Від співпраці у 2010 році пекарі залишилися задоволеними. АФ енергійно відпускав борошно за цінами, нижчими за ринкові, що й утримало пекарів від здороження власної продукції.

А восени того ж таки року АФ ніби хтось зурочив. За квартал державний інтервент спромігся реалізувати всього лише 119 тис. тонн борошна, що становило менше 20% загальної потреби хлібопекарських підприємств на виробництво масових сортів хліба. 2011 року фонд став невпізнанним. Відпуск млива почав лише у березні, причому ціна на пшеничне борошно проти минулорічної зросла на 24%, на житнє — на 34%.

Замість задекларованих  96 тис. тонн на місяць АФ відвантажував… 19 тис.

Малоефективною вважають пекарі діяльність Аграрного фонду і нинішнього сезону. Здавалося б, нижча ціна на борошно у його засіках — 2900 грн. за тонну проти ринкової 3100, мала би зацікавити хлібозаводи. Та якщо комерційна структура пропонує хоч і дорожче борошно, зате із 10-денною відстрочкою платежу, то Аграрний фонд вимагає обов’язкову передоплату.

Це призводить до вимивання обігових коштів і загрожує зупинкою підприємства. Доставка з найближчого млина обходиться у додаткових 150 грн. за тонну. І це із 10—20-денною затримкою. От прикінцева «державна» ціна і виливається у таку ж, як у комерсанта. Зате без мігрені.

Якщо влада неспроможна вирішувати оперативні питання, то концептуальні і поготів. А доведеться! В Україні 3,6 млн. пенсіонерів фінансово не можуть навіть дотягтися до кошика, наповненого мінімумом, — 1060 грн. Це про них прислів’я: без хліба — половина обіда. Щоб він був повноцінним, потрібна політична воля.

З нашим «соціальним» хлібом ми осоромилися на увесь світ. Це навіть не пережиток, а тавро на нації. На додачу до Голодомору. І на цьому тлі ми просторікуємо про європейськість України? Навіть за зростання ціни на хліб на 60 коп. згадуваній найбіднішій когорті пенсіонерів — 3,6 млн. доведеться доплатити десь у межах  220 млн. грн. на рік, або 6 грн. на місяць кожному! Екс-мер Леонід Черновецький жертвував престарілим щомісяця по 100 грн., які і нині для багатьох видаються «космічними».

Можна стати щедрішим і забезпечити бідних пенсіонерів України хлібом… безплатно. Ціна питання? 2 млрд. грн. на рік. Не з власних статків. Назву навмання лише одне джерело: харчова промисловість сплатила до бюджету акцизного збору 26 млрд. грн. Зачерпніть звідти! Заради соціального благополуччя!

Хто проти того, аби в Україні настав хлібний спокій? Принаймні до президентських виборів.

Джерело: https://gazeta.dt.ua/
Автор: Володимир Чопенко

Comments are closed.