Як київська влада шукала рецепт дешевого хліба


579967968f0854a9eb4f6bea5f1993e8Незважаючи на проєвропейський курс і прихильність до принципів ринкової економіки, є теза, яка ріднить нинішню владу з її попередниками: «ціна хліба має бути низькою».
Минулого тижня Київська міська держадміністрація відкликала узгодження підвищення цін на хліб найбільшому столичному виробникові ХБВ – «Хлібу Києва». Компанія планувала підвищити ціни в середньому на 25–30% з 12 березня, залишивши незмінними розцінки на соціальні сорти хліба у власній торговельній мережі. Тепер «Хліб Києва» повинен відновити ціновий статус-кво, актуальний на 1 березня (хліб «Український» – 5,94 гривні, пшеничний – 4,80 гривні, батон нарізний – 4,86 ​​гривні). Старі ціни компанія зобов’язана повернути з 14 березня.
Паралельно Київське міське територіальне відділення Антимонопольного комітету почало розслідування у зв’язку з необґрунтованим підвищенням цін на хліб. Холдинг підозрюють у некоректному розрахунку окремих статей собівартості. Віталій Кличко на зустрічі з головою ради «Хлібу Києва» Владиславом Атрошенком порекомендував розглянути варіанти закупівлі борошна та інших інгредієнтів «за нижчою і конкурентною ціною».
Forbes запитав у генерального директора асоціації «Укрхлібпром» Олександра Васильченка, чи було обґрунтованим підвищення цін на хліб і якими методами варто було з цим боротися.
«Хліб Києва» погодив підвищення цін близько 10 днів тому. Це був період драматичних коливань курсу долара, які, у свою чергу, зумовили подорожчання борошна, бензину і так далі.
За ті півтора тижня, які минули після узгодження цін на хліб, ми бачимо певне поліпшення економічної ситуації. Найголовніше, що ціни на борошно – основний елемент собівартості – стабілізувалися. Також тенденцію до зниження показує бензин: він уже подешевшав на 2–3 гривні, тож можна говорити про невелике зменшення транспортних витрат.
В Україні досі діє постанова №1548 від 1996 року, яка дає право місцевій владі регулювати рівень рентабельності виробництва хліба. Цей механізм, як і обмеження торговельної надбавки, – в принципі нормальний спосіб співпраці. У цьому випадку припускаю: з’явилася підозра, що з огляду на нові ціни рентабельність сформована вище за обумовлений рівень.
Щоб розв’язати цю ситуацію максимально коректно, потрібно провести аудит, який покаже, що було зафіксовано в цінах: чи то підприємство заклало в них ризики майбутніх періодів, екстраполірувавши кризові тенденції на найближчий місяць і прогнозуючи зростання всіх складових собівартості, чи то воно просто прокалькулювало витрати і вивело ціни, актуальні для поточного періоду.
Українське Чикаго
Сьогодні основу цієї проблеми становлять ціни на зерно. Вони зросли удвічі. На внутрішньому ринку тонна пшениці 2-го класу коштує вже 5000 гривень. Це зростання вартості – першопричина всіх подальших проблем.
Українські аграрії прирівняли свою пшеницю, яка зберігається у них на складах де-небудь у глибинці, до 200 доларів, яких вона коштує на Чиказькій біржі. І не знайшлося ні АМКУ, ні якогось іншого регулятора, який запитав би: а причому тут одне до іншого? Це зерно минулого врожаю. Торік аграрії мали витрати, виходячи з курсу 8 гривень за долар. Так, потенційно можна продати пшеницю в Чикаго на експорт по $200, але ми ж говоримо про внутрішній ринок.
Після подорожчання пшениці почали зростати ціни на борошно – з деяким запізненням, оскільки є інерційність. І сьогодні тонна борошна вищого сорту вже коштує 8000 гривень. Пекарі – також із невеликим запізненням – почали, у свою чергу, підвищувати ціни.
На сьогодні ця інерційність працює у зворотному боці. Курс гривні зміцнився, ціни на зерно почали знижуватися. Ціна борошна також має тенденцію до зниження.
Зростання цін на хліб – не київська особливість. Це відбувається в Сумах, Харкові, Полтаві, Одесі, Львові, Житомирі, Черкасах. В основному дельта підвищення приблизно однакова – плюс-мінус копійки. Це неминуче, коли зерно удвічі зростає в ціні.
Я розумію і споживачів: люди приголомшені. Якщо в Києві 10 гривень за буханець – ще підйомна ціна, то в регіонах, де зарплати нижчі, такі ціни шокують людей.
Ми ще місяць тому говорили про цю тенденцію, попереджали про ризики, намагалися звернути увагу на досить умовний зв’язок внутрішнього ринку та Чиказької біржі. Більше того, у лютому, на зборах у Мінагропроді, де були присутні представники Мінекономіки, Аграрного фонду, я поставив питання: раз сьогодні так складається ситуація, то обмежмо експорт пшениці. Нині експортери не помруть, якщо не зможуть експортувати ті 1,2 млн тонн, які їм залишилося вивезти. Кукурудза, ріпак – будь ласка, але пшеницю залиште для внутрішнього ринку. Якби експорт пригальмували, це посадило б ціну на цьому ринку, її як мінімум ніхто не рівняв би за Чикаго.
Якість зі знаком «мінус»
Крім фізичної наявності зерна, сьогодні є й інша проблема. З усього величезного врожаю, зібраного торік, у нас зовсім небагато якісного зерна. Сьогодні Аграрний фонд не може скласти помольну партію, оскільки на ринку становить проблему докупити зерно другого класу, і, відповідно, він не може нам відпускати ті обсяги, які потрібні.
Міністерство [аграрної політики та продовольства] й Аграрний фонд кажуть, що ресурсів у них достатньо – близько 500 000 тонн. Але при цьому самі визнають, що більшу частину цього обсягу в основному становить 3-й клас, а з нього борошна хорошої якості не зробиш.
Особисто я вважаю, що цей квартал Аграрний фонд програв. У розпал сплеску цін, коли пекарі потребували підтримки, АФ по максимуму треба було дати дешеві ресурси. Але ціни, за якими держоператор відпускав борошно пекарям, були не тою фіксованою вартістю, на яку розраховували. Це була біржова ціна, яка мало чим відрізнялася від ринкової. Тому фактично тієї ролі, яку Аграрний фонд повинен був відіграти на ринку, він не виконав.
Сьогодні ще не пізно вводити обмеження на експорт. Хоча незабаром – у серпні – на ринок піде зерно нового врожаю. Але ще чотири місяці треба якось жити.
Більше того, у всіх підприємств – і в Києві зокрема – різко зменшилися обсяги реалізації. Ціна «кусається» – і попит знижується: люди, які купували буханець, тепер беруть половину; ті, хто брав половину, – бере чверть. Є ще одна тенденція, яка стала помітною в лютому, – сільська зона відмовляється від хліба, купує борошно і робить випічку сама: це дешевше. Тож треба підрахувати ефект: можливо, підвищені ціни на хліб не компенсують зниження реалізації.
Джерело: https://forbes.ua/

Comments are closed.